Спогади близьких про Квітку Цісик
"Лікарі сказали, що проживе кілька місяців": Квітка Цісик згасала від раку 7 років
Квітка Цісик записала два альбоми українських пісень. Співачці цього року виповнилося би 60. Про неї згадують ті, хто її знав
Христина ЛЕВ, 45 років, двоюрідна сестра Квітки Цісик, Нью-Йорк: – Вона любила пройтися безлюдним пляжем, тримаючи за руку маленького сина. Любила, щоб океан торкався її босих ніг. Любила довго плисти в морі, так, щоб з берега перетворитися в ледь помітну крапку на небосхилі. Любила довгі кінні прогулянки за містом. Любила бавитися зі своїм великим, схожим на ведмежа псом чаучау Медьо. Любила запаморочливу швидкість свого спортивного Jaguar'а. Це був її автомобіль, якому не зраджувала, хоч мала можливість їздити на всіх останніх моделях Ford'а (10 років озвучувала рекламу автомобіля Ford, компанія дарувала їй кожну нову модель машини. – "Країна"). Батьки записали кожну з нас свого часу до школи українознавства, яку мали відвідувати щосуботи. Ми тоді жили у Вашингтоні, Квітка до такої самої ходила у себе в НьюЙорку. Звичайно, на вікенд хотілося бавитися вдома, дивитися мультфільми, але багато наших друзів також ходили до суботньої школи, і за тиждень ми встигали за ними скучити. Які б заробітки не мала українська родина, справою честі було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах. Жили ми в шатрах, щовечора збиралися довкола великої ватри, вчили українських пісень. Квітка з 4 років займалася скрипкою, але юначкою зрозуміла, що головна її любов – це спів. Такий голос, як у неї, таку манеру виконання можна почути в карпатських селах. Білий голос іде з глибини, десь із живота. У Квітки є кілька пісень в першому альбомі, заспіваних у такій манері.
Кирило СТЕЦЕНКО, 59 років, скрипаль, композитор, Київ: – Улітку 1990го приїхав до тітки в НьюЙорк. Серед багатьох мрій і планів було познайомитися зі Стінґом і Квіткою Цісик. Дістав її телефон, але протягом місяця спрацьовував автовідповідач. На нього я наговорював, хто я такий і чому хочу зустрітися. Пояснював, що я онук Кирила Стеценка – його музику в Америці краще знають, ніж тут, її там виконували в кожній українській церкві. Й от на початку 1991го отримав дзвінок від Квітки. Сказала, що готова зі мною зустрітися. Виявилось, що в неї якраз народився син, і вона доти не могла приділити мені увагу. Ми розмовляли в студії її чоловіка Еда Раковича. Триповерхова будівля, розташована в центрі міста, вражала і технічним оснащенням, і іменами, з якими працював Ракович як звукорежисер. Спілкувалися з ним англійською – хоч він і походив із родини польських євреїв, ані польської, ані української не розумів. Він записував Мадонну, Duran Duran. Розповідав, що витратив на запис українських альбомів Квітки 200 тисяч доларів і досі не розрахувався з боргами, бо ніяких прибутків із цього вони не мали. Коли я попросив приватно переписати собі альбом Цісик, в повітрі запала неприємна мовчанка. Це був наче натяк, що так робити не можна. В Америці вартість однієї касети становить півпроцента середньої місячної зарплати, і виглядає дивно, що ти не можеш її купити.Квітка мала на руках місячне немовля, а вже приїхала на студію, готова працювати. Розмовляли в окремій кімнаті й малий періодично влаштовував нам музичні паузи своїм плачем. Про Україну Квітка говорила ухильно, лише що хоче приїхати. Зрозуміло, що тоді як молода мама вона не могла все полишити й летіти за океан. 1994 року Борис Шарварко (гендиректор і художній керівник Всеукраїнського державного центру фестивалів і концертних програм. – "Країна") дуже просив привезти її на концерт у палаці "Україна" до Дня Незалежності. Та тоді вона вже лікувалася.
Олексій КЕРЕКЕША, 52 роки, вокаліст і клавішник гурту "Фата Моргана", Нью-Джерсі: – Квітка запросила нас до себе додому на паті. Це був 1992 рік, ми тількино переїхали до Америки. З Тарасом Петриненком більше не грали, залишили йому стару назву гурту "Гроно". Цісик зателефонувала і сказала, що їй дуже сподобався наш перший альбом на вірші Шевченка. Її знайома поетеса написала декілька англомовних текстів, я створив музику. Планували стати її постійними акомпаніаторами на концертах. Особливо в нашій музиці Квітку зачепила флейта. Просила, щоб вона й далі домінувала. Тоді приїзд музикантів з України був подією для діаспори. Ми прийшли до Квітки додому. Це були величезні апартаменти біля Централпарку – найдорожчого району НьюЙорка. Посеред вітальні стояв рояль. Кімната з вікнами на всю стіну залита світлом. Чотири десятки гостей – в основному, американці – продюсери, музиканти. Всі страшенно курили. Нам було ніяково – англійської ж до пуття не знали. Весь прийом провели на кухні з мамою Квітки, пані Іванкою. Дуже привітна жінка. Розпитувала, хто ми, звідки, як там Україна. А що ми могли розповісти? Виїхали ж, коли були купони й порожні полиці.Пізніше з Квіткою провели декілька пробних репетицій і на цьому співпраця заглохла. Вона все менше проявляла до неї інтерес. Про хворобу ніхто прямо не говорив, але всі здогадувалися. Квітка могла зникнути на якийсь час, потім з'явитися з короткою зачіскою, і знову щезнути на місяць.
Олександр ГОРНОСТАЙ, 53 роки, генеральний директор Національного оркестру України, Київ – Я впродовж 20 років стикався з діаспорою, трохи знаю її менталітет, ставлення до України, одне до одного. Нічого дивного немає в тому, що для них Квітка Цісик – просто дівчина, яка непогано співала. Вони всі зростали більшменш нарівні, і коли хтось вибивається нагору, це зажди викликає заздрість. У повітрі витало: "Що такого особливого в Цісик? Ми всі намагалися зробити максимально для України, вона зробила багато і нічого дивного нема, кожен на її місці робив би те саме". Квітка знайшла можливість записати два українські диски. Потрапивши в радянську Україну, вони зруйнували вакуум, який утворився після смерті Івасюка. Їх слухали і думали: якщо за океаном зберегли свою українськість і за 100 років, то ми теж маємо це зробити. Цісик була швидка й рухлива, як білочка. Невисокого зросту, ніс гостренький, з горбинкою. Зізнавалася, що хоче записати альбом українських колискових і приїхати з концертами в Україну. Наприкінці 1980х її музика почала звучати звідусюди, ми захотіли запросити її на перший фестиваль "Червона рута" в Чернівці – я був його директором.
Джерело інформації: