Спогади близьких про Квітку Цісик

"Лікарі сказали, що проживе кілька місяців": Квітка Цісик згасала від раку 7 років
Квітка Цісик записала два альбоми українських пісень. Співачці цього року виповнилося би 60. Про неї згадують ті, хто її знав



Христина ЛЕВ, 45 років, двоюрідна сестра Квітки Цісик, Нью-Йорк: – Вона любила пройтися безлюдним пляжем, тримаючи за руку маленького сина. Любила, щоб океан торкався її ­босих ніг. Любила довго плисти в морі, так, щоб з берега перетворитися в ледь помітну крапку на небосхилі. Любила ­довгі кінні прогулянки за містом. Любила бавитися зі ­своїм великим, схожим на ведмежа псом чау­чау Медьо. Любила запаморочливу швидкість свого спортивного Jaguar'а. Це був її автомобіль, якому не зраджувала, хоч мала можливість ­їздити на всіх останніх моделях Ford'а (10 років озвучувала рекламу автомобіля Ford, компанія дарувала їй кожну нову модель машини. – "Країна"). Батьки записали кожну з нас свого часу до школи україно­знавства, яку мали відвідувати щосуботи. Ми тоді жили у Вашингтоні, Квітка до такої самої ходила у себе в Нью­Йорку. Звичайно, на вікенд хотілося бавитися вдома, дивитися мультфільми, але багато наших друзів також ходили до суботньої школи, і за тиждень ми встигали за ними скучити. Які б заробітки не мала українська родина, справою честі було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах. Жили ми в шатрах, щовечора збиралися довкола великої ватри, вчили українських пісень. ­Квітка з 4 років займалася скрипкою, але юначкою зрозуміла, що головна її любов – це спів. Такий голос, як у неї, таку манеру виконання можна почути в карпатських селах. Білий голос іде з глибини, десь із живота. У Квітки є кілька пісень в першому альбомі, заспіваних у такій манері.

Кирило СТЕЦЕНКО, 59 років, скрипаль, композитор, Київ: – Улітку 1990­го приїхав до тітки в Нью­Йорк. Серед багатьох мрій і планів було познайомитися зі Стінґом і ­Квіткою Цісик. Дістав її телефон, але протягом місяця спрацьовував автовідповідач. На нього я наговорював, хто я такий і чому хочу зустрітися. Пояснював, що я онук Кирила Стеценка – його музику в Америці краще знають, ніж тут, її там виконували в кожній українській церкві. Й от на початку 1991­го отримав дзвінок від Квітки. Сказала, що готова зі мною зустрітися. Виявилось, що в неї якраз народився син, і вона доти не могла приділити мені увагу. Ми розмовляли в студії її чоловіка Еда Раковича. Триповерхова будівля, розташована в центрі міста, вражала і технічним оснащенням, і іменами, з якими працював Ракович як звукорежисер. Спілкувалися з ним англійською – хоч він і походив із родини польських євреїв, ані польської, ані української не розумів. Він записував Мадонну, Duran Duran. Розповідав, що витратив на запис українських альбомів Квітки 200 тисяч доларів і досі не розрахувався з боргами, бо ніяких прибутків із цього вони не мали. Коли я попросив приватно переписати собі альбом Цісик, в повітрі запала неприємна мовчанка. Це був наче натяк, що так робити не можна. В Америці вартість однієї касети становить півпроцента середньої місячної зарплати, і виглядає дивно, що ти не можеш її купити.Квітка мала на руках місячне немовля, а вже приїхала на студію, готова працювати. Розмовляли в окремій ­кімнаті й малий періодично влаштовував нам музичні паузи своїм плачем. Про Україну Квітка говорила ухильно, лише що хоче приїхати. Зрозуміло, що тоді як молода мама вона не могла все полишити й летіти за океан. 1994 року Борис Шарварко (гендиректор і художній керівник Все­українського державного центру фестивалів і концертних програм. – "Країна") дуже просив привезти її на концерт у палаці "Україна" до Дня Незалежності. Та тоді вона вже лікувалася.


Олексій КЕРЕКЕША, 52 роки, вокаліст і клавішник гурту "Фата Моргана", Нью-Джерсі: – Квітка запросила нас до себе додому на паті. Це був 1992 рік, ми тільки­но переїхали до Америки. З Тарасом Петриненком більше не грали, залишили йому стару назву гурту "Гроно". Цісик зателефонувала і сказала, що їй дуже сподобався наш перший альбом на вірші Шевченка. Її знайома поетеса написала декілька англомовних текстів, я створив музику. Планували стати її постійними акомпаніаторами на концертах. Особливо в нашій музиці Квітку зачепила флейта. Просила, щоб вона й далі домінувала. Тоді приїзд музикантів з України був подією для діаспори. Ми прийшли до Квітки додому. Це були величезні апартаменти біля Централ­парку – найдорожчого району Нью­Йорка. Посеред вітальні стояв рояль. Кімната з вікнами на всю стіну залита світлом. Чотири десятки гостей – в основному, американці – продюсери, музиканти. Всі страшенно курили. Нам було ніяково – англійської ж до пуття не знали. Весь прийом провели на кухні з мамою Квітки, пані Іванкою. Дуже привітна жінка. Розпитувала, хто ми, звідки, як там Україна. А що ми могли розповісти? Виїхали ж, коли були купони й порожні полиці.Пізніше з Квіткою провели декілька пробних репетицій і на цьому співпраця заглохла. Вона все менше проявляла до неї інтерес. Про хворобу ніхто прямо не говорив, але всі здогадувалися. Квітка могла зникнути на якийсь час, потім з'явитися з короткою зачіскою, і знову щезнути на місяць.

Олександр ГОРНОСТАЙ, 53 роки, генеральний директор Національного оркестру України, Київ – Я впродовж 20 років стикався з діаспорою, трохи знаю її менталітет, ставлення до України, одне до одного. Нічого дивного немає в тому, що для них Квітка Цісик – просто дів­чина, яка непогано співала. Вони всі зростали більш­менш нарівні, і коли хтось вибивається нагору, це зажди викликає заздрість. У повітрі витало: "Що такого особливого в Цісик? Ми всі намагалися зробити максимально для України, вона зробила багато і нічого дивного нема, кожен на її місці робив би те саме". Квітка знайшла можливість записати два українські диски. Потрапивши в радянську Україну, вони зруйнували вакуум, який утворився після смерті Івасюка. Їх слухали і думали: якщо за океаном зберегли свою українськість і за 100 років, то ми теж маємо це зробити. Цісик була швидка й рухлива, як білочка. Невисокого зросту, ніс гостренький, з горбинкою. Зізнавалася, що хоче записати альбом українських колискових і приїхати з концертами в Україну. Наприкінці 1980­х її музика почала звучати звідусюди, ми захотіли запросити її на перший фестиваль "Червона рута" в Чернівці – я був його директором.

Джерело інформації: